Мене часто вражає те, скільки існує стереотипів про виховання дітей. І ще більше дивує, що ми банально повторюємо їх, коли не знаємо, як чинити в певній ситуації.

Один хлопець, з яким я дружив у дитинстві, колись розповідав мені історію, як одного разу він сильно вдарив якогось хлопчину по голові. Невдовзі до нього додому прийшла мама того хлопчика, тримаючи за руку свого травмованого сина. Мій друг вже уявляв собі, яким буде його покарання за бійку, коли раптом його мама спокійно сказала: „Ну що тут такого, хлопці є хлопці”.

Добре, що Яків не реагував у такий же спосіб на витівки своїх синів. Коли їхню сестру зґвалтували, родина юнака, що це вчинив, для відшкодування заподіяного запропонувала їм одруження. Проте, поки Яків намагався все узгодити, його сини придумали інший план. Вони наполягли на тому, щоб перед цим весіллям усі чоловіки у місті мають бути обрізані. Довірливі жителі цього міста згодилися, що свідчить про їхнє бажання жити в мирі. Тож поки чоловіки були небоєздатні після обрізання, Симеон та Леві вбили їх усіх, а інші сини Якова в той час пограбували місто та вивезли все разом з жінками та дітьми.

Що тут сказати – хлопці є хлопці?! Ні. Яків дав їм доброго прочухана за такий вчинок. Багато років опісля, перед своєю смертю, він ось що сказав про цих двох злочинців:

Симеон та Леві – брати, насильства зброя – їх кинджали. Нехай душа моя не входить у їхні ради і честь не пристає в їх громаду; вони бо в своїм гніві повбивали мужів, понищили волів у своїм завзятті. Проклят нехай буде гнів їхній, бо він був запеклий, і шал їхній, бо був він несамовитий. Я розділю їх у Якові, я їх в Ізраїлі розсію (Бут. 49,5-7).

Цікаво, що Яків, говорячи під натхненням Святого Духа, сформулював для нас те, чого потрібно навчати наших хлопців. Розгляньмо цей уривок детальніше.

„Симеон та Леві – брати...”

По-перше, зверніть увагу на те, що Бог говорить про них разом. Вони обоє вчинили змову, заохочуючи один одного до гріха, плануючи вбивства та діючи разом. Важливо, щоб ми допомагали нашим синам, коли вони обирають собі друзів. Пояснюйте їм, що ми стаємо такими, як ті, з ким проводимо час (Прип. 13,20), і хоч можемо заводити багато різних друзів, маємо найбільше часу проводити з тими, хто любить Бога і має добрий вплив на нас.

„...насильства зброя – їх кинджали.”

Біблія не забороняє мати зброю, але засуджує її використання як засіб насильства. Використання зброї для наведення правопорядку, самозахисту та досягнення справедливості згадано у Біблії. У Посланні до римлян (13,1-7) читаємо, що уряди держав, солдати, поліція, судді та інші і сила, яку вони застосовують, щоб упокорити правопорушників, є частиною Божої системи справедливості.

Але що ми можемо сказати про відомий вислів Ісуса про підставляння щоки для удару?

Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі (Лк. 6,29).

Ісус хотів уберегти нас від нападу ворога та пошуку відплати, натомість наголошував на любові до ворогів, яка робить нас слабкими і незахищеними перед ударом. У Біблії описано, як Ісуса вдарили по щоці. У відповідь Ісус не мовчав, а встав і засудив вчинок охоронця, що Його вдарив. Проте Він і не думав давати відсіч. Озвався ж Ісус до нього: „Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то завіщо б’єш мене?” (Йо. 18,23).

„Нехай душа моя не входить у їхні ради і честь не пристає в їх громаду...”

Нам не слід прислухатися до тих, хто радить помститися за шкоду чи закликає до насильства. Зрозуміло, що один із синів Якова запропонував таку ідею, а інші її підтримали. Навчайте дітей, що найкращим способом уникнути проблеми – це бути поодаль від місця, де щось може статися. Коли, наприклад, вони чують, що інші хлопці планують помсту, бійку і говорять про застосування сили – для них це час залишити таку компанію. На перший погляд, це очевидне рішення, але якщо не нагадувати дітям, як чинити в такій ситуації, вони можуть піддаватися під вплив інших, йдучи проти зі своїх принципів, що може призвести до великої шкоди.

"...вони бо в своїм гніві повбивали мужів..."

Нашим обов’язком є пояснити дітям, що таке гнів і що з ним слід робити. У Біблії написано: „Хай сонце не заходить над вашим гнівом” (Еф. 4,26). Там не сказано – „не зліться”, адже емоції є для нас сигналом, що щось не так, або навпаки – що все дуже добре. Вони також мотивують нас робити те чи те, щоб зарадити їм. Бог дав нам почуття злості, щоб допомогти визначати неправду, відчувати несправедливість і шукати вирішення проблем. Іноді ми злимося тоді, коли не слід, або ж відчуваємо злість не до тієї особи. Нам потрібно навчити синів розпізнавати гнів і злість та аналізувати, чому вони це відчувають і що робити, щоб цьому зарадити. Так, можна злитися і не грішити. Проте, коли ми вибухаємо лайкою чи докорами, не подумавши перед тим, що добре і погане, то грішимо.

„...понищили волів у своїм завзятті.”

Багато хто з чоловіків любить розповідати жорстокі жарти, зокрема про тварин. Тож якщо ви належите до цих людей, переконайтеся, чи діти зрозуміли, що ваші слова сказані жартома. Бог створив тварин для нашої поживи, але Він попередив нас, що до них треба ставитися добре. Ми маємо прищепити нашим синам повагу до всього живого. Коли бачимо, що вони відривають крила чи ноги комахам, треба їм пояснити, що так робити не можна. Звісно, слід пам’ятати, що у всьому є межа. Якщо якась тварина може завдати шкоди чи загрожує вам, вашій сім’ї чи дому, а єдиний порятунок – вбити її, то це треба зробити. Але той, що любить і поважає життя, не робитиме цього із задоволенням.

„Проклят нехай буде гнів їхній, бо він був запеклий, і шал їхній, бо був він несамовитий.”

Яків мав на увазі не лише гнів, а лють, шаленство. Чи ви коли-небудь чули, як хтось, оправдовуючи себе, казав, яким лютим та злим він був? Ще раз наголошую, це неправильне використання Богом даного відчуття. Ми повинні користуватися розумом та тримати себе під контролем у всіх своїх діях. Стан афекту чи лють не є виправданням за погану поведінку. На жаль, багато хто вважає, що виявляти злість чи вирішувати проблеми за допомогою люті – це „по-чоловічому”. Неконтрольований гнів, який виявляється у дітей, називають спалахами роздратування. Якщо їх ігнорувати, то вони переростають у шалену злість та лють. Змалечку навчайте своїх синів, що така поведінка не є ознакою справжнього чоловіка. Навчайте їх самоконтролю. Розлюченість не вирішує конфліктів, а навпаки, їх ускладнює (див. Прип. 29,22). До того ж, справжній чоловік, навіть якщо бачить завдану йому шкоду, то ніколи не має виявляти жорстокості, а бути милосердним до кривдників. Милосердя не народжується з неконтрольованого гніву (див. Як. 1,19-20).

„Я розділю їх у Якові, я їх в Ізраїлі розсію.”

Як попередження для майбутніх поколінь, Бог покарав їх за таку поведінку. Їхні нащадки були розкидані по всіх землях і ніколи не оселилися в обіцяній землі. Така поведінка не має бути частиною людського життя.

„Хлопці є хлопці” – і завжди ними залишатимуться, якщо ви не навчите їх кращого. Бо лиш тоді хлопці стануть чоловіками.

 

Практичні поради для батьків Усім батькам потрібно знайти спосіб, щоб подолати потяг їхніх синів до грубих і жорстоких речей. Боротьба, бойовики, іграшкові мечі та пістолети, супермени – всі ці речі викликають зацікавлення у хлопців і всі батьки повинні знати межу між дозволеним і забороненим. Поясніть своїм дітям різницю між значеннями слова „зброя” як засобу правосуддя чи самозахисту і як знаряддя руйнації, вияву жорстокості, помсти і насолоди від завдавання болю. Допоможіть їм обирати добрі фільми, телепрограми, мультфільми, книжки чи комп’ютерні ігри. Визначальним має бути запитання: до якої категорії вони належать – до зброї як засобу правосуддя чи як знаряддя руйнації?

 

---

Р. Осборн, Біблійні секрети виховання, перекл. О. Пущак, Свічадо, Львів 2015, с. 66-70.