Марія з Йосифом дотримувалися вимог єврейського закону щодо Ісусового народження. На восьмий день після народження Ісусові зробили обрізання і дали ім’я.

Закон зобов’язував, щоб кожного первістка приносили у храм на посвяту Богові через місяць після народження. Марія також мала прийти до святині, але на сороковий день, аби дати жертву за післяпологове очищення. Тож Марія з Йосифом пройшли сім кілометрів з Віфлеєму до Єрусалиму, де віддали на посвяту Ісуса, і затрималися там ще на десять днів, або ж відклали посвяту (що було поширеною традицією) на ці десять днів, і виконали дві постанови в один день, а тоді повернулися у Віфлеєм перед втечею до Єгипту. В Єрусалимській святині їх зустріли праведник Симеон і вдова на ім’я Анна, вони помолилися і провістили майбутнє Ісуса та Марії.

Хоч у Новому Завіті немає наказу приносити новонароджених дітей для посвяти Богові, прочитавши цю історію, можемо зрозуміти, на чому варто зосередитися на хрестинах дитини.

Марія та Йосиф дотримувалися єврейських звичаїв та тогочасних традицій і виконували всі приписи, пов’язані з новонародженим Ісусом. Бог не зобов’язує християн до обрізання, але сьогодні ми можемо скористатися аналізом цієї церемонії.

Обрізання слід було зробити на восьмий день після народження хлопчика для того, щоб його прийняли у спільноту ізраїльтян і він став частиною завіту Авраама. Цей обряд наголошував на послуху батьків, які виконували Божі настанови щодо дитини. Крім того, вони мали виховувати дитину і навчати її служити Богові та слухати Його слова. Той факт, що хлопчику робили обрізання, не означав його автоматичного перебування в єдності з Богом. Коли він підростав, мусив прийняти свідоме рішення жити за Божими приписами. Без цього його обрізання позбавлене змісту.

Наступним кроком було посвячення первістка. Бог вимагав цього ритуалу, аби пригадувати ізраїльтянам, що він врятував їхніх дітей у ніч, коли ангел смерті прийшов з останньою карою на Єгипет, вбиваючи всіх єгипетських первістків. Тому первісток мав бути посвячений на служіння Богу. Отримавши такий припис від Бога через левітів, батьки приносили перших синів до святині, жертвуючи їх на служіння Богові, а тоді повертали їх «додому», заплативши п’ять шекелів. Ця традиція показує нам чудовий образ батьків, що визнають Божий план для своїх дітей, посвячуючи свого первістка Богу і усвідомлюючи, що він належав Йому навіть до свого народження.

Сьогоденні святкування мають бути зосередженими навколо тих самих істин. Хоч у центрі подій – немовля, церемонія має відображати батьківську постанову СЛУЖИТИ БОГОВІ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ. Проте жодна церемонія не може забезпечити для дитини життя вічного. Кожна особа обирає його, коли стає дорослою.

Обряд посвячення дитини означає її передання Божій опіці, а також визнання батьками Божого плану для їхньої дитини і запрошення Бога стати третім ВИХОВНИКОМ, аби допомогти дитині та батькам виконати Його волю щодо неї. Приховане значення слова «посвята» вказує на прийняття, ініціацію. По завершенні спорудження святині люди посвячували святі речі Богу для використання у служінні. Єврейське слово «посвячувати» у Старому Завіті вжите у цій відомій фразі:

Наставляй малого на добру путь, навіть як постаріється, не зверне з неї (Прип. 22,6).

Ці слова означають, що слід «посвятити дитину» на виконання Божих постанов, і навіть у дорослому віці чи в старості ця особа не порушуватиме їх. Урочиста посвята є лише початком. Після неї потрібно робити щоденні «посвяти», виховуючи дітей по-Божому.

Посвята Ісуса відбувалася у храмі, за участі двох праведників, що довго чекали народження Ісуса. Симеон та Анна не знали Марії, Йосифа чи Ісуса, але вони чекали на прихід Месії і Святий Дух вказав їм, що це саме та дитина.

Посвячуючи дитину Богові, ми через Христа приєднуємо їх «до церкви первородних, записаних на небі» (Євр. 12,23). Незалежно від того, хлопчик це чи дівчинка, перша дитина у сім’ї чи десята, ми стоїмо у храмі, як Марія з Йосифом стояли у святині, і посвячуємо дитину служити Божому єдинородному Синові Ісусу.

У Біблії сказано, що Ісус є Божим єдинородним Сином, і ми, християни, стаємо спадкоємцями разом з Ним. Завдяки Йому і Його вчинку заради нас, ми отримуємо право на вхід до Божого Царства.

Обряд хрещення дитини є чудовою традицією, що бере свій початок з юдео-християнських звичаїв публічного приймання присяги, посвячування дітей та зобов’язання батьків виховувати дітей за Божим словом.

За прикладом Марії і Йосифа, ретельно виконуйте свій обов’язок і виховуйте дітей у Божому дусі, з Його допомогою, звісно. Обряд хрещення, який не наголошує на цьому завданні, подібний на весілля, на якому не звучить «Так» наречених.

Тож влаштуйте справжнє свято, на якому висловіть свою готовність служити Богу і виховувати дитину згідно з Його постановами.

 

Практичні поради для батьків Обряд хрещення дитини має відбуватися в присутності сім’ї, родичів, друзів та всіх, хто буде свідками вашої обіцянки добре виховувати дитину. Вони також повинні вважати своїм обов’язком допомагати вам і вашій дитині йти за Богом. Якщо традиції у вашому храмі це дозволять – попросіть одного чи кількох членів родини або друзів, які живуть за Божими настановами, взяти активну участь в обряді і помолитися за вашу сім’ю. Попросіть цих обраних осіб написати лист духовної заохоти для вашої дитини. Зробіть багато фотографій. Покажете їх дитині, коли та підросте. Для неї буде важливо знати, що її життя було пов’язане з Богом від самого її народження.

 

---

Р. Осборн, Біблійні секрети виховання, перекл. О. Пущак, Свічадо, Львів 2015, с. 188-191.